Неможливо уявити Путивль без величних споруд Спасо-Преображенського собору та Хрестовоздвиженської церкви-дзвіниці. Вони складають неповторний ансамбль, де органічно поєдналися самобутні риси московського та українського зодчества. Пам’ятка архітектури національного значення включена до Державного реєстру пам’яток історії та культури України.
Свято-Духівський дівочий монастир уперше в документах згадується під 1595 роком. У 1770 році, згідно з указом Катерини ІІ, монастир закрили, а його споруди віддали під міський Спаський собор.
Архітектурною домінантою комплексу є храм, побудований у 1617-1698 роках. Стіни високого кубічного об’єму, увінчаного п’ятьма маківками, розподілені вузькими напівколонами. Вікна розміщені у два яруси, облямовані наличниками тонкої скульптурної роботи. Незважаючи на монументальні розміри, споруду можна назвати витонченою. Такий тип храмів традиційний для московського зодчества XVII ст. Це чи не єдиний зразок подібної архітектури в Україні.
Інтер’єр центральної частини Спасо-Преображенського собору, що вражає висотою внутрішнього простору, контрастує з низенькими затемненими галереями й приділами, які оточують його. Особливу культурно-історичну, духовну та художню цінність має шестиярусний іконостас, який наповнює інтер’єр духовною величчю та багатим оздобленням. За композиційним рішенням він належить до типу російських іконостасів XVIІ–XVIIІ століття, проте декор притаманний українським храмам. У центральній частині також привертає увагу високий підлоговий свічник, виготовлений на порцеляновій фабриці А.М. Миклашевського. Він потрапив до собору з Покровської церкви с. Волокитине, інтер’єр якої було оздоблено рідкісним порцеляновим іконостасом.
У Введенському приділі на довгому залізному ланцюзі висить триярусне висріблене панікадило, виготовлене в 1692 році в м. Нюрнберзі, – подарунок Петра І. Ця багатосвічкова церковна люстра, вагою 176 кг, є унікальною пам’яткою декоративно-прикладного мистецтва.
У одній із арок, що відмежовує головну частину храму від Введенського приділу, розміщені чернечі надгробні плити XVII ст. Вони були знайдені в центральному вівтарі в 1899 році під час капітального ремонту та вмуровані в стіну.
На південь від собору розташована надбрамна Хрестовоздвиженська церква-дзвіниця, побудована в 1697-1707 роках. Ця споруда асиметрична за композицією і дещо нагадує українські дерев’яні лемківські церкви. Лаконічна архітектура церкви-дзвіниці знаходиться у контрасті з вишуканістю собору. Окрім чисто культових функцій вона мала і оборонне значення, про що свідчать бійниці в основі восьмерика. По боках проїзду знаходилися службові приміщення, а самій надбрамній церкві був відведений другий ярус.
З цією будівлею пов’язана цікава сторінка в історії Путивля. Побутує легенда про те, що після другого стрілецького бунту Петро I наказав привезти царівну Софію до Путивля у Свято-Духів монастир. Оселили її в келії, праворуч від брами. На цареве замовлення в Голландії виготовили годинник-куранти, який гучним монотонним боєм відбивав кожну хвилину. Його поставили під вікнами келії царівни, аби вона щомиті згадувала про «любезного братца». У XIX ст. годинник відправили до Мовчанського монастиря, де за свідченнями сучасників, він неприємним боєм дуже нервував господарів і гостей, поки його не зламали.
Біля південної стіни собору похований Іван Матвійович Рябінін –купець І-ої гільдії, мировий суддя, історик, краєзнавець, староста собору.
- Архітектурний комплекс Спасо-Преображенського собору
- Інтер єр Спасо-Преображенського собору
- Архітектурний комплекс Спасо-Преображенського собору
- Інтер єр Спасо-Преображенського собору
