Продовжуючи тему про цікаві експонати з фондів заповідника, неможливо не згадати про горщик доби бронзи.

Декілька років тому, неподалік від села Латишівки науковим співробітником Державного історико-культурного заповідника було знайдено глиняний горщик. Вздовж дороги, яка веде до річки Сейм, у результаті стікання дощових вод, виникла вимоїна.

Знайдений горщик – невисокий, приземкуватий. Він має широке горло з прямим коротким вінцем і маленьке, ледь увігнуте, дно. Тулуб трохи асиметричний, його максимальний діаметр припадає на нижню третину висоти. Вся поверхня горщика прикрашена орнаментом, який відбитком шнура розділяє тулуб на шість рівних горизонтальних частин (поясів). Верхня частина під вінчиком прикрашена вертикальними насічками, нижче йде лінія зигзагу, за нею три частини оздоблені вертикальними насічками. В придонній частині горщика орнамент завершується лінією зигзагу.

За способом орнаментації горщика та якістю замісу тіста його можна віднести до першої групи столового посуду середньодніпровської культури епохи бронзи (ХХVI – XV ст. до н. е.).

Пізніше місце знахідки обстежувалось співробітниками Державного історико-культурного заповідника та Державного підприємства «Науково дослідний центр «Охоронна археологічна служба України» ІА НАН України. У вимоїні, де було знайдено горщик, виявлено фрагмент його вінчика та ножовидну пластину з кременю. Знахідка практично цілого горщика разом із ножеподібною пластиною дає підставу вважати їх приналежними до поховання. Племена пізнього етапу середньодніпровської культури ховали померлих в курганних і ґрунтових могильниках за обрядом трупопокладення та трупоспалення. Для них характерна невелика глибина (0,5-1,0 м) поховань. Спалення покійника відбувалось на стороні, до могили зсипалися перепалені кістки, здебільшого перемішані з попелом. До ями клали різноманітний поховальний інвентар: посуд, кам’яні сокири, ножі, скребки тощо. Ґрунтові поховання розташовувались у заплавах річок на піщаних підвищеннях або останцях, а також по краях або останцях борових терас. Під час обстеження території довкола знахідки, курганних насипів виявлено не було, і на місці виявлення горщика кісток або слідів кремації також не знайдено. Саме поховання, імовірно, було розмито і знищено стікаючими зі схилу дощовими водами, тому нам і не вдалося його виявити. Додатковим підтвердженням приналежності горщика до поховального інвентарю є той факт, що під час обстеження прилеглої території схожого матеріалу виявлено не було.

З метою формування історичної свідомості українського народу та збереження національної пам’яті Верховна Рада України прийняла Постанову про відзначення на державному рівні ювілейних та пам’ятних дат, до переліку яких включено і 870-річчя від дня народження князя Ігоря Святославича – головного героя «Слова о полку Ігоревім».

З цієї нагоди у Путивльському краєзнавчому музеї – філії Державного історико-культурного заповідника створено виставку «У дивовижному світі «Слова». На ній представлено творчі роботи трьох всесвітньо відомих митців-графіків: Володимира Андрійовича Фаворського, Георгія В’ячеславовича Якутовича та Василя Івановича Лопати. Володимир Фаворський відомий як ілюстратор книг та віртуозний майстер гравюр на дереві. Праця Фаворського над «Словом» – шлях від гравюрної символіки до гравюрного оповідання. Усе це, перш за все, видає у Фаворському майстра, наділеного відчуттям історичної пам’яті. Для ілюстрацій, створених ним до «Слова», характерна лаконічно-експресивна символіка та любов до чорного кольору. Для кращого розуміння поеми, Георгій Якутович звернувся до Лаврентіївського літопису. Крім того, він ще здійснив подорож від Карпат до Туви. Результатом стало видання серії ілюстрацій «Слово о полку Ігоревім». Великоформатним гравюрам митця властиві піднесеність та епічність. Роботи вирізняються прагненням емоційно-психологічного розкриття образів і підкреслюють героїку поеми. Кольорові ліногравюри Василя Лопати, представлені на виставці, – безцінний дарунок художника в 1996 році нашому заповіднику. Серія ліногравюр «Слово о полку Ігоревім» стала вагомою віхою в його творчості. Вона була відзначена дипломом Академії мистецтв СРСР і придбана кількома музеями України та зарубіжжя. Завдяки творам цих талановитих майстрів графіки загадковий світ поеми стає більш широким та зрозумілим. Виставку буде відкрито після закінчення карантинних обмежень.

Одним з найцікавіших місцевих видань минулого століття залишається книга Івана Матвійовича Рябініна (1834-1912) «История о Путивле…», яка вперше побачила світ у 1911 році. Вона була надрукована в Путивлі, у типографії М.І. Д’яконової, й досі привертає увагу, як науковців, так і звичайних читачів.

І.М. Рябінін був закоханий у місто, де жив і працював з 1865 року. Увесь свій вільний час він віддавав вивченню славетного минулого Путивльського краю. Накопичений за багато років матеріал Іван Матвійович оформив і видав незадовго до своєї смерті. Він помер у 1912 році, через рік після видання книги.

І.М. Рябінін похований поряд із Михайло-Архангельським приділом Путивльського Спасо-Преображенського собору, старостою якого був 14 років.

Одне з видань «Истории о Путивле» зберігається в бібліотеці Державного історико-культурного заповідника у м. Путивлі.