Початок повномасштабної війни, яку розпочала РФ проти України 24 лютого 2022 року, наш земляк, член Національної спілки художників України  Юрій Базавлук «зустрів» у рідному  місті Путивлі. Шостого квітня, після деокупації Сумщини, почалися перші транспортні перевезення. З’явилась можливість повернутися до столиці. Київ зустрів блок-постами і тривожною  безлюдністю. Місцевий громадський транспорт не ходив. Основні мости були зачинені, всюди барикади, мішки з піском, металеві «їжаки», а на шляхах бетонні блоки. У бібліотеці імені Івана Франка,  на Подолі, зберігались 27 картин Юрія, які, на прохання Сумського земляцтва, він привіз із Путивля ще на початку 2020 року (до епідемії COVID). Там пройшли декілька його виставок під назвою «Духовний світ Юрія Базавлука», куратором  яких була Валентина Єфремова – мистецтвознавець, заслужена діячка культури України.

На жаль, 14 березня 2022 року, будівля бібліотеки постраждала в результаті ворожого ракетного обстрілу. Загинула одна людина, були вибиті вікна, постраждало бібліотечне майно і картини від вибухової хвилі. Але під час розбирання завалів стало зрозуміло, що трапилось майже диво: постраждали тільки рами на картинах. З потрощених рам витягли уламки ворожих снарядів. Самі ж полотна не зачепило, вони залишилися цілі та неушкоджені. Два із них  –  «Софія  Київська» та «Чистий четвер» потім відібрали  для експозиції колективної виставки в рамкам Міжнародного арт-проєкту «Повертайся живим!». А  Юрій пояснює це явище  тим, що картини тривалий час експонувались на виставках у святих місцях Національного заповідника «Києво-Печерська лавра», де  пройшли чотири виставки митця, а також  у дзвіниці Свято-Успенського собору, або, як її називають кияни, «Велика лаврська дзвіниця».

У 1360-х рр. Путивль увійшов до складу Великого князівства Литовського.  Влада в місті спочатку належала місцевим князям, проте не довго. Наприкінці XIV ст. утворений Путивльський повіт, який став складовою частиною Київського князівства. З цього часу провідниками державної політики в повіті стали князівські намісники. На цю посаду призначалися  особи  шляхетського походження за рішенням великого князя литовського, що оформлювалось відповідним привілеєм. Намісник був офіційним представником великого князя в повіті, від імені володаря здійснював керівництво по обороні та життєдіяльності Путивльського замку та навколишньої території, що до нього прилягала.

У 1434 р. Великий князь литовський і руський Свидригайло призначив намісником Путивльського повіту Каленика  Мишковича  – київського боярина, засновника роду Калениковичів. Він походив з Чернігово-Сіверщини і належав до близького оточення великого князя литовського. Каленик Мишкович був вправним урядовцем, вірно і віддано служив володарю. Окрім посади очільника Путивля він ще виконував обов’язки намісника звенигородського. За заслуги перед господарем отримав у володіння великі земельні маєтності. Зокрема,  у  1437 р. йому були даровані землі у Житомирському і Овруцькому повітах Київського князівства. Помер Каленик Мишкович близько 1450 р.. Його нащадки зайняли чільне місце в шляхетському середовищі Київського князівства (з 1471р.- Київського воєводства).

Євген  МАЛИК – завідувач відділу пам’яткоохоронної роботи та археології ДІКЗ у м. Путивлі

6 березня 1918 року Центральна Рада ухвалила Закон «Про поділ України на землі», відповідно до якого, територія Української Народної Республіки ділилась на землі, волості і громади – замість старого царського поділу на губернії  і повіти. Згідно з цим проєктом в УНР планували створити  32 землі. Путивльський повіт мав увійти до складу землі Посейм’я, з  центром у Конотопі. Проте адміністративно-територіальна реформа в УНР не була реалізована.

29 квітня 1918 р. в Україні до влади прийшов гетьман Павло Скоропадський, який відмовився від адміністративно-територіальної реформи  і повернувся до старої схеми: губернія, повіт і волость, зі збереженням їх меж. За постановою Ради Міністрів Української Держави від 14 серпня 1918 року українська влада поширилась на всю територію Путивльського повіту. Крім того, до України увійшли Білгород, Грайворон, Короча, Новий Оскіл, Суджа та Рильськ, які раніше перебували у Курської губернії. Путивльський повіт згідно з постановою увійшов до складу Чернігівської губерній. На той час в Путивлі вже діяли українські органи влади, зокрема  місцева аміністрація на чолі з повітовим старостою. На мапі Української Народної Республіки 1918 року зображений Путивль та інші міста Путивльського Посейм’я.

Євген  МАЛИК – завідувач відділу пам’яткоохоронної роботи та археології ДІКЗ у м. Путивлі